Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
Каталог файлів
Авторська казка про стилістику
|
[ Викачати з сервера (31.0 Kb)
]
| 23.11.2015, 21:10 |
Казочка про стилі мовлення
У далекому царстві, у державі Стилістика жила собі добра гарна жінка. Звали її Мовлина. І було в неї вісім синів. Щасливою почувала себе мати, бо виросли її сини вродливі, гарні, розумні, лагідні, благородні. Бувало, мати не натішиться своїми дітьми. Вони такі дружні, всяку роботу роблять разом, допомагають один одному, ніколи не сперечаються, допомагають бідним та слабким людям. І на все в них сили стає, і все їм вдається, і все у них до ладу виходить. Завжди усміхнені, а в очах сяє доброта та радість. Сусідки завжди їх ставили за приклад своїм дітям, а мати пишалася такими дітьми.
Та ось одного разу прийшов до них подорожній. Не знала тоді бідолашна мати, що це був злий чаклун Мохномат. Не підказало їй материнське серце близької біди. Нагодувала, напоїла Мовлина чужака, бо була дуже гостинна, та й почала розповідати про своїх гарних дітей. Не помітила мати, як в очах чоловіка промайнула заздрість та злість. А вона була такою щасливою та впевненою у своїх синах.
Скоро й брати повернулися додому. Привіталися з гостем. Не міг піти чаклун із оселі, щоб не зробити капості (таким уже було його призначення). Дістав він свою чарівну скриньку, де зберігалося багато поганих людських вад, та й випустив звідти жадібність, заздрощі, егоїзм та жагу до влади і наказав їм оселитися в серцях братів. І сказав чаклун їм, що той, хто доведе іншим, що він найкращий, стане королем цієї держави. Сказав та й пішов собі геть.
Вмить із братами щось трапилося. Вони почали сперечатися між собою, вихвалятися один перед одним, навіть кулаки у хід пішли. Заплакала бідна мати. Незрозуміло їй було, що сталося з її гарними хлопчиками. Та злі чари все більше й більше діяли. Кожен із братів вважав достойним бути королем тільки себе.
- Я буду королем, виберіть мене, - кричав Художній (так звали першого брата). - Я красивий, вмію добре говорити, я надихаю письменників, і вони пишуть художні твори. Я дуже багатий, у мене є прозові твори, ліричні, драматичні.
Інші брати його зовсім не слухали і намагалися перекричати один одного.
- Я ще багатший, - озвався Публіцистичний, - у мене стільки видань: журнали, газети, листівки, випуски новин на радіо та телебаченні. Я завжди у центрі яскравих подій… Я! Я! Я!
- Ні, я кращий, розумніший, бо мене звуть Науковий. Без мене жоден вчений не обходиться. Я допомагаю професорам писати розумні книжки, про мене знають усі студенти. Мої риси – точність, логічність, чіткість. Я - король! Співайте славу королю!
- Прогрес рухають ділові люди, - і собі не витримав Офіційно-діловий, - без мене б прогрес зупинився, бо не було б договорів, заяв, розписок, резюме. Я хочу бути першим і кращим!
- Люди, пишіть одне одному листи, - не вгамовувався Епістолярний, - освідчуйтеся в коханні, даруйте радісні звістки, надсилайте смс, користуйтеся електронною поштою. Я найкращий, бо мене таким вважали великі митці: Дені Дідро, Олександр Довженко, Максим Горький та інші. Я король країни Стилістики!
- Релігія – основа духовності, - озвався і собі Конфесійний, який досі ще себе якось стримував, - тільки віруючі достойні життя на цьому світі. Якби Бога не було, його треба б було вигадати. Я стою вище за вас усіх, тому просто приречений стати королем.
- Як, ви ще не вивчаєте стилістику, тоді ми йдемо до вас! - сказав наймолодший брат, який звик говорити мовою реклами, яка, звісно, є рушійною силою торгівлі. Це був Інформаційний. Він одразу проголосив себе королем.
- Ви всі, мої шановні братики, забули про нормальну людську мову, - озвався Розмовний. - Я заставляю людей спілкуватися між собою. Тільки той, хто не втратив мистецтва діалогу може бути королем.
Між тим брати зовсім забули про свою матір. Вони не помітили, що вона стала сивою, не помітили, як їй болить серце, що вона стала кволою та хворою. Мати не могла пережити такого горя. Вона молилася та закликала добрі сили, щоб вони допомогли її синам звільнитися від чар. Добра фея Українська мова пожаліла бідолашну матір. Вона накрила її синів своїм різнобарвним покровом і прошепотіла чарівні слова як молитву: «Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько, а лиш камінь має…»
І розвіялися злі чари. І стали брати такими, якими були раніше. Вони зрозуміли, що тільки разом, доповнюючи один одного, вони можуть складати одне ціле. А король їм і зовсім непотрібний.
Тут і казочці кінець, а хто читав – молодець!
|
|
Категорія: Позакласні заходи | Додав: larisa-bodyako
|
| Переглядів: 395 | Завантажень: 37
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
